There was a problem loading image 'images/banners/DSC_0697_2.JPG'
There was a problem loading image 'images/banners/DSC_0697_2.JPG'
There was a problem loading image 'images/banners/DSC_0692_2.JPG'
There was a problem loading image 'images/banners/DSC_0692_2.JPG'
POLSKI
KAROL WOJTYŁA
NOTA BIOGRAFICZNA
Życie wielkiego Polaka nieustannie fascynuje ludzi na całym świecie. Jego wezwanie u początku posługi „Nie lękajcie się” jest źródłem siły i zachętą do odnowy wewnętrznej dla ludzi różnych wierzeń. Aby poznać Jana Pawła II, trzeba najpierw poznać Karola Józefa Wojtyłę.
DZIECIŃSTWO I MŁODOŚĆ
Karol Wojtyła urodził się 18 maja 1920 roku w Wadowicach. Był synem Karola Wojtyły seniora i Emilii z Kaczorowskich. Został ochrzczony 20 czerwca 1920 roku w kościele parafialnym w Wadowicach i otrzymał imiona Karol, Józef. Karol miał brata Edmunda starszego od niego o 14 lat, który uczył się w gimnazjum wadowickim a później studiował medycynę w Krakowie. Rodzina mieszkała w Wadowicach przy ul. Kościelnej, żyła skromnie utrzymując się z pensji ojca, urzędnika państwowego. Karol rozpoczął naukę w szkole powszechnej w wieku sześciu lat, uczył się bardzo dobrze i zwykle był prymusem. Był także chłopcem wesołym i utalentowanym, interesował się sportem, lubił grać w piłkę nożną a w zimie lubił sporty zimowe a zwłaszcza jazdę na nartach. Bardzo wcześnie, bo w wieku 9 lat, 13 kwietnia 1929 roku, osierociła go matka.
Po jej śmierci Lolek zamknął się w sobie, szukał pocieszenia w książkach i w modlitwie a pytany o matkę odpowiadał: „została wezwana przez Boga”. Oparciem dla Karola był jego starszy brat, który już studiował w Krakowie, ale gdy przyjeżdżał do domu poświęcał mu każdą wolną chwilę. W 3 lata po śmierci matki Karol przeżył następną tragedię, w wieku 26 lat, zmarł nagle jego brat Mundek, który zaraził się szkarlatyną od pacjentki w szpitalu. Od tego czasu ojciec bardzo dużo czasu poświęcał małemu Karolowi.
To ojciec zaraził go miłością do gór i aktywnego życia. Często chodzili razem na spacery oraz w dalsze regiony Beskidu Małego, jak również, w Tatry. Dzięki ojcu poznawał gatunki drzew i kwiatów, ptaków i owadów. Razem śpiewali przy ognisku, wojskowe i harcerskie pieśni oraz grywali w piłkę nożną. Karol w szkole był wzorowym uczniem i dobrym kolegą. Przejawiał wybitne zdolności humanistyczne, interesował się teatrem, pisał wiersze. Grał główne role w utworach wybitnych poetów oraz uczestniczył w konkursach recytatorskich. Teatr stal się jego wielką, prawdziwą pasją. Jeździł z Wadowic do Krakowa na spektakle przygotowywane przez słynnego aktora i reżysera Józefa Osterwę. W latach 1934 – 1938 po raz pierwszy zetknął się z późniejszym twórcą Teatru Rapsodycznego, dr Mieczysławem Kotlarczykiem, który był jego polonistą w wadowickim gimnazjum. 14 maja 1938 roku otrzymał celujące świadectwo maturalne i wstąpił na polonistykę na Wydziale Filozoficznym UJ w Krakowie. Razem z ojcem zamieszkał wtedy w rodzinnym domu matki w Krakowie przy ul. Tynieckiej 10. Żyli bardzo skromnie, ojciec nawet własnoręcznie naprawiał buty. W wieku 21 lat Karol Wojtyła został zupełnie sam na świecie, gdyż 18 lutego 1941 roku, zmarł nieoczekiwanie jego ojciec. Trwała wtedy wojna i trzeba było jakoś przetrwać ciężkie czasy. Po śmierci ojca zamieszkał u zaprzyjaźnionych państwa Kydryńskich w Krakowie przy ul. Felicjanek. W tym czasie był pozbawiony możliwości studiowania, szukał, więc pracy i zatrudnił się w zakładach chemicznych Solvay w Borku Fałęckim. Później pracował w kamieniołomie w Zakrzówku, jako pomocnik strzałowego i dzięki temu uniknął wywózki na roboty do Niemiec. Po dwóch latach ciężkiej pracy w kamieniołomach, został przeniesiony do działu oczyszczalni wody w Solvayu, gdzie była lżejsza praca. Ten okres w życiu Wojtyły pozwolił mu pojąć szczególną wartość pracy. Mimo wojny, kwitło w podziemiu kulturalne życie Krakowa, w którym Karol aktywnie uczestniczył. Po siedmiu miesiącach zamieszkiwania u państwa Kydryńskich, powrócił do mieszkania przy ul. Tynieckiej i tu 1 listopada 1941 roku razem z Mieczysławem Kotlarczykiem stworzyli Teatr Rapsodyczny, w którym wystawiano utwory Słowackiego, Kasprowicza, Wyspiańskiego i poezje Norwida a Karol grał w nich zwykle, główne role.
KAPŁAŃSTWO
W 1942 roku na jednej z prób teatralnych, oświadczył przyjaciołom, że zamierza studiować teologię. Nie przerywając pracy fizycznej w Solvayu wstąpił do tajnego Metropolitarnego Seminarium Duchownego w Krakowie i rozpoczął studia konspiracyjne na Wydziale Teologii UJ. W tym czasie często asystował do mszy celebrowanej przez kardynała Sapiehę.1 listopada 1946 roku Książę Metropolita kardynał Sapieha osobiście wyświęca Karola Wojtyłę na kapłana. W Dzień Zaduszny świeżo upieczony ksiądz odprawił mszę prymicyjną w Krypcie św. Leonarda na Wawelu.
15 listopada 1946 roku Karol Wojtyła rozpoczyna półtora roczne studia w Rzymie. Szlifuje tu swój francuski i uczy się od kolegów z Ameryki języka angielskiego. Po ukończeniu studiów otrzymuje tytuł uprawniający do nauczania w seminarium. Po powrocie z rzymskich studiów ksiądz Karol dostaje polecenie od kardynała Sapiehy, aby objął posadę wikarego w małej galicyjskiej parafii Niegowić, w pobliżu Bochni. Była to jedna z najstarszych w Polsce parafii i obejmowała 13 biednych wiosek po obu stronach Raby. 28 – letni wikary często odwiedzał swoich parafian, kopał rowy, młócił zboże, pomagał dzieciom odrabiać lekcje. Po siedmiu miesiącach posługi w Niegowici został powołany na nową placówkę. Był to Kościół św. Floriana w Krakowie. Tu zdobył wielkie zaufanie młodzieży akademickiej, gdyż perfekcyjnie łączył działalność duszpasterską i wychowawczą z twórczością literacką i filozoficzną. Oszczędny w słowach, umiał słuchać, toteż młodzież darzyła go ogromną sympatią i zaufaniem. W kościele św. Floriana założył mieszany chór gregoriański, zainicjował wspólne z młodzieżą wypady górskie w Gorce, Beskidy, Bieszczady oraz spływy kajakowe po Pojezierzu Kaszubskim i po Mazurach. W 1958 roku papież Pius XII mianuje go biskupem pomocniczym Krakowa, zostaje wówczas najmłodszym biskupem w Polsce. W 1964 roku zostaje arcybiskupem metropolitą krakowskim a w 1967 roku kardynałem. Karol Wojtyła uczestniczył we wszystkich czterech sesjach II soboru watykańskiego (1962 - 1965), należąc do najaktywniejszych ojców soborowych. Wniósł istotny wkład do sformułowań dotyczących wolności religijnej. Brał też udział w pierwszych pięciu Synodach Biskupów w Rzymie; ich członkowie wybierali go nieustannie reprezentantem europejskim w komitecie przygotowującym obrady.
PONTYFIKAT
16 października 1978 roku zostaje wybrany przez biskupów z całego świata 266 papieżem w dziejach Kościoła katolickiego.
Karol Wojtyła po przeszło 450 latach został pierwszym papieżem, nie – Włochem, wybranym na najwyższy urząd w Kościele rzymskokatolickim i przyjął imię Jan Paweł II.
Jako papież zapragnął głosić miłość Boga całemu światu. Jest Papieżem Pielgrzymem, Pielgrzymem Wiary i Miłości. W swych podróżach misyjnych (których odbył 104) nie ominął żadnego zakątka Ziemi. Spotykał się ze wszystkimi ludźmi i umacniał ich wiarę chrześcijańską. Głównym celem jego pielgrzymowania było głoszenie Dobrej Nowiny, aby świat usłyszał o Jezusie Chrystusie i przyjął Jego Miłość.
Pierwsza pielgrzymka Jana Pawła II do Ojczyzny odbyła się w 1979 roku a ostatnia w 2003 r. Pragnął, aby wszyscy ludzie uwierzyli, że źródłem prawdziwego szczęścia jest Bóg. Jego pontyfikat trwał 27 lat.
Jan Paweł II jako papież był niezwykle twórczy i dynamiczny. W swych wystąpieniach był orędownikiem szeroko rozumianych praw ludzkich, których składnikiem jest wolność religijna oraz swoboda głoszenia poglądów politycznych i społecznych. Cechowała go ekumeniczna otwartość, spotykał się z ludźmi różnych ras, kultur, religii i poglądów politycznych. Chętnie spotykał się z młodymi ludźmi, w 1985 r. zapoczątkował Światowe Dni Młodzieży. Odtąd co roku przygotowywał orędzie skierowane do młodych, które wygłaszał na tych spotkaniach.
Zmarł 2 kwietna 2005 r. o godz. 21.37 - w wigilię święta Miłosierdzia Bożego, którego był wielkim propagatorem, i którego głosicielkę siostrę Faustynę wyniósł na ołtarze.
W dniu jego pogrzebu 8 kwietnia 2005 r. wiał silny wiatr, który jest znakiem obecności Ducha Świętego. Mocny podmuch wiatru zamknął Ewangelię, leżącą na trumnie Ojca Świętego.
УКРАЇНСЬКA
КАРОЛЬ ВОЙТИЛА
Біографія
Життя великого поляка постійно зачаровує людей по всьому світу. Його заклик на початку служіння «Не бійтеся» є джерелом сили і заохоченням до внутрішнього оновлення для людей різних вірувань. Щоб пізнати Івана Павла II, спершу потрібно пізнати Кароля Юзефа Войтилу
Дитинство
Кароль Юзеф Войтила народився 18 травня 1920 року в містечку Вадовіце біля Кракова у родині поруччика польської армії Кароля Войтили старшого та вчительки Емілії з Качоровських. Мав брата Едмунда, старшого на 14 років. Прекрасно навчався в школі. Коли Каролю виповнилося 8 років, померла його мати, а у 12 він втратив старшого брата.
У дитинстві Кароль найбільше полюбляв футбол, лижі, місцеві кремові тістечка (пол. kremówki) та театр. Мріючи стати професійним актором, Кароль в 14 років спробував себе у шкільному драматичному гуртку, ще в юності написав п’єсу «Король-Дух». Очолював шкільне Марійське товариство. У 14 років здійснив свою першу прощу до головної святині Польщі в місті Ченстохова.
У 1938 році Кароль прийняв Тайну Миропомазання і здобув свою середню освіту.
Юність
1938 року Кароль Войтила вступає на філософський факультет Яґеллонського університету і разом з батьком переїздить до Кракова. Водночас продовжує акторську діяльність в експериментальній драматичній трупі «Студія 38». Цього ж навчального року стає членом студентського товариства Пресвятої Євхаристії та Милосердя.
Коли у 1939 році розпочалася Друга світова війна, Кароль Войтила, студент II курсу, змушений був залишити навчання. Він виступає у підпільному театрі й уникає ув’язнення та депортації лише завдяки праці y каменоломні.
Юнак регулярно відвідував ігри футбольного клубу «Краковія» під час навчання у Яґеллонському університеті, а у 1950-х і 60-х роках ходив на матчі вже отримавши сан єпископа. Пізніше, у часи свого понтифікату Папа прийняв делегацію клубу на аудієнції у Ватикані.
Приготування до священства
У 1940 – 1941 рр. працював на хімічному заводі «Сольвей». 1941 року помирає батько Кароля. Тоді ж Кароль стає студентом підпільної духовної семінарії, де розпочинає таємне приготування до священства. Його праця у «Сольвеї» та богословські студії тривали до нещасного випадку на початку 1944 року, коли він, збитий машиною, місяць пробув у лікарні.
Під час 3-го року навчання на богословському факультеті він приймає постриг і вступає до школи канторів, стає віце-прем’єром «Братньої допомоги» (цю посаду обіймав до квітня 1946 р.). 13 жовтня 1946 року кардинал Сапега висвятив К. Войтилу в сан піддиякона, а через тиждень – диякона. У листопаді той же ієрарх висвятив його на священика Римо-Католицької Церкви.
Початок служіння
1946 року, майже відразу після рукоположення на священика, він залишає Польщу і вдосконалює свої знання на філософському факультеті Домініканського Папського міжнародного коледжу Анґелікум у Римі. У 1947 році – здобуває ліценціат з богослов’я, навчається в університетах Фрібура (Швейцарія) та Лувена (Бельгія). У 1948 році завершує працю над докторатом і повертається до Польщі, де виконує функції вікарія парохії села Неговіце, а потім в одній із міських парохій Кракова.
1949 року Кароль Войтила у Кракові починає працювати з університетською молоддю та медиками у парохії святого Флоріана, а у 1950-му готує свої перші публікації. 1951 року бере дворічну відпустку, щоб підготуватися до університетських викладів.
У 1953 році Войтила отримує ступінь доктора морального богослов’я на теологічному факультеті Яґеллонського університету, після чого викладає в університеті суспільну етику. Незабаром комуністична влада закриває богословський факультет, і навчання доводиться перенести до Краківської семінарії. Тоді ж Войтилі пропонують викладати в Люблінському Католицькому Університеті, де наприкінці 1956 року він очолив кафедру етики.
Єпископ, архієпископ і кардинал
У липні 1958 року за призначенням Папи Пія XII він стає вікарним єпископом Кракова, а з вересня – єпископом.
У жовтні 1962 року він бере участь у роботі 1-ї сесії Другого Ватиканського Собору як один із його наймолодших учасників. У січні 1964 року під час закриття 2-ї сесії його призначають архієпископом, митрополитом Краківським. Після завершення 3-ї сесії Собору та впродовж приготування до 4-ї (завершальної) сесії новий архієпископ працює над документом Schema XIII, Gaudium et Spes (Про Церкву в сучасному світі). Під час роботи сесії польські єпископи опублікували свій лист до німецьких єпископів про примирення зі словами: «Пробачаємо і просимо пробачення».
Одним із перших кроків архієпископ Войтила було рішення перенести ікону Божої Матері з Ченстохови до своєї єпархії, де протягом року вона виставлялася для поклоніння у 120 парафіях за незмінної присутності архієпископа, якого 26 червня 1967 р. піднесли до гідності кардинала.
Кардинал Войтила активно подорожує: відвідує польські спільноти різних країн, зібрання, євхаристійні конгреси, помісні синоди; читає лекції, виголошує промови на наукових зібраннях; бере участь у роботі правлячих синодів, які відтепер відбуваються у Римі щоп’ять років з метою розвитку і впровадження декретів Другого Ватиканського Собору. Небагато кардиналів набули стільки міжнародного досвіду за такий короткий проміжок часу.
16 жовтня 1978 року (після смерті папи Павла VI і короткого правління папи Івана Павла І) кардинала Кароля Юзефа Войтилу обрано 264-им Папою Римським під іменем Івана Павла ІІ.
Початок Понтифікату
Вперше з 1523 року (понтифікат Адріана VI) на Апостольський престол піднявся не італієць, а іноземець. Особливе значення обранню Войтили надавав той факт, що новий понтифік походив із соціалістичної країни.
58-літній Папа, який був у прекрасній фізичній формі, одразу ж зарекомендував себе як глава Церкви, сповнений свіжих ідей і нових задумів. Незабаром стало очевидним, що він поєднує традиційний релігійний консерватизм з безпрецедентними рішеннями та вчинками.
Коли Кароля Войтилу обрали Папою, Церква перебувала у дуже важкому стані. У XX столітті відбулися величезні зміни на суспільному, політичному, економічному і технологічному рівнях. Усі вони зачепили і Церкву. Папа Іван XXIII, скликаючи II Ватиканський Собор, сподівався «осучаснити» Церкву, але цей процес виявився дуже складним і повільним.
На початку 1960-х років з’явилося багато нових тенденцій, що розвинулися впродовж 1970-х: використання та зловживання засобами масової інформації, матеріалізм і споживацтво, сексуальна революція та рухи проти приросту населення, проникнення комунізму в політичні і суспільні структури та утвердження секуляризму як панівної ідеології розвиненого світу.
Іван Павло II, будучи Архієпископом Кракова, переконався на власному досвіді у складності втілення в життя постанов II Ватиканського Собору.
Тому його понтифікат був позначений двома визначальними рисами: велика кількість опублікованих праць та постійні подорожі, протягом яких Святіший Отець відвідав із пастирським візитом майже усі країни, де є католики.
Іван Павло II та його курія написали стільки праць, які за кількістю і якістю дорівнюють працям таких великих богословів, як Святий Тома Аквінський. Самих лише енциклік Іван Павло II видав 14. До найвідоміших належать: Redemptor hominis (1979), Dives in misericordia (1980), Laborem exercens (1981), Slavorum apostoli (1985), Dominum et vivificantem (1986), Sollicitudo rei socialis (1987).
Останні роки Понтифікату
У червні 2001 р. Іван Павло II відвідав з офіційним візитом Україну, де відправив меси у Києві та Львові, а також очолив Божественну Літургію східного обряду.
26-річний понтифікат Івана Павла II став третім за тривалістю в історії Католицької Церкви після правління Святого Петра і блаженного Пія IX. За цей час понтифік відбув 250 пастирських поїздок, у тому числі 104 закордонні подорожі, подолавши шлях, який більш ніж втричі перевищує відстань від Землі до Місяця.
У ході цих вояжів він відвідав 1022 міста на всіх континентах і провів за межами Ватикану в цілому понад 822 доби. Ці цифри треба розглядати в контексті того, що перша закордонна подорож Папи в історії церкви взагалі відбулася тільки в середині XX століття, і зробив її Павло VI. Нездійсненою мрією Івана Павла II так і залишилася поїздка до Росії.
Ще один рекорд, встановлений Папою, пов’язаний з кількістю віруючих і паломників, до яких він безпосередньо звернувся за роки свого понтифікату. Тільки у ході загальних аудієнцій у нього побували близько 17 мільйонів людей.
Понтифік незмінно привертав пильну увагу ЗМІ. В середньому на рік у світі виходило близько 200 книг, присвячених його персоні. Особливий інтерес був прикований до фігури Івана Павла II в перші роки його понтифікату, коли він піддавав різкій публічній критиці всі види тоталітаризму і особливо часто – комунізм.
2 квітня 2005 р. Іван Павло II помер. Папа Римський пішов у засвіти за 7 хвилин до вечірньої молитви, яка за ватиканським порядком денним припадає на 22.45. Перебуваючи у свідомості, він, як стверджують люди з його найближчого оточення, спробував зробити прощальний жест у бік площі Святого Петра, де чатували десятки тисяч вірних.
Іван Павло II є автором понад 120 філософських і богословських робіт, 5 книг, остання з яких, «Пам’ять і ідентичність», вийшла у світ напередодні його останньої госпіталізації 23 лютого 2005 року. Але головним папським «бестселером» стала книга «Переступити поріг надії» (1995), видана майже в 20 мільйонах примірників. Крім того, Іван Павло II є автором п’єс «Золотих справ майстри», «Брат нашого Бога», «Фатальна звістка», поем і віршів.
Іван Павло II добре володів 6 мовами, хоча свої звернення до вірних проголошував і багатьма іншими.
РУССКИЙ
КАРОЛЬ ВОЙТЫЛА
Биография
Жизнь великого поляка постоянно очаровывает людей во всём мире. Его призыв в начале служения «Не бойтесь» является источником силы и стимулом к внутреннему обновлению для людей различных вероисповеданий. Но чтобы познать Иоанна Павла II, сначала необходимо познать Кароля Юзефа Войтылу
Детство
Кароль Юзеф Войтыла родился 18 мая 1920 года в городе Вадовице около Кракова в семье поручика польской армии Кароля Войтылы старшего и учительницы Эмилии Качоровской – родившейся в Кракове римокатолички, по происхождению с Холмщины, согласно ряду источников русинки или украинки, возможно, поэтому будущий римский папа любил и уважал православие и считал, что христианство должно дышать двумя лёгкими – западным и восточным. Имел брата Эдмунда, старшего на 14 лет. Отлично учился в школе. Когда Каролю исполнилось 8 лет, умерла его мать, а в 12 он потерял и старшего брата.
В детстве Кароль больше всего любил футбол, лыжи, местные кремовые пирожные (пол. kremówki) и театр. Мечтая стать профессиональным актёром, Кароль в 14 лет испробовал себя в школьном драматическом кружке, ещё в юности написал пьесу «Король-Дух». Возглавлял школьное Марианское общество. В этом же возрасте совершил своё первое паломничество к главной святыне Польши в городе Ченстохова.
В 1938 году Кароль принял таинство миропомазания и получил своё среднее образование.
Юность
Кароль учился чрезвычайно успешно. Окончив классический лицей в 1938 году, накануне Второй мировой войны, он поступил на факультет полонистики Ягеллонского университета в Кракове, где изучались филология, литература и философия народов Польши. Писал стихи: в 1939 году составил сборник под названием «Псалтырь эпохи Возрождения» (куда вошли различные стихотворения, в том числе одно, посвящённое матери, а также стихотворная драма «Давид»). В своей лирике Войтыла описывает своё преклонение пред Господом и возможные глубины счастья и скорби. Тогда же стал членом театрального кружка.
Когда в 1939 году началась Вторая мировая война, Кароль Войтыла, студент II курса, был вынужден бросить учёбу. Он выступает в подпольном театре и избегает заключения и депортации благодаря работе в каменоломне.
Юноша регулярно посещал игры футбольного клуба «Краковия» во время учёбы в Ягеллонском университете, а в 1950-х и 60-х годах ходив на матчи уже получив сан епископа. Поздне, во время своего понтификата Папа принял делегацию клуба на аудиенции в Ватикане.
Приготовление к священству
В 1940 – 1941 гг. работал на химическом заводе «Сольвей». В 1941 году умирает отец Кароля. Тогда же он становится студентом подпольной духовной семинарии, где начинает тайное приготовление к священству. Его работа в «Сольвее» и богословские студии длились до несчастного случая в начале 1944 года, когда он, сбитый машиной, месяц провёл в больнице.
Во время 3-го года учёбы на богословском факультете он принимает постриг и поступает в школу канторов, становится вице-премьером «Братской помощи» (эту должность занимал до апреля в 1946 г.). 13 октября 1946 года кардинал Сапега рукоположил К. Войтылу в сан иподиакона, а через неделю – диакона. В ноябре тот же иерарх рукоположил его на священника Римо-Католической Церкви.
Начало служения
В 1946 году, став священником, он покидает Польшу и совершенствует свои знания на философском факультете Доминиканского Папского международного колледжа Ангеликум в Риме. В 1947 году – получает лиценциат по богословию, учится в университетах Фрибура (Швейцария) и Лувэна (Бельгия). В 1948 году завершает работу над докторатом и возвращается в Польшу, где выполняет функции викария прихода в села Неговице, а потом в одной из городских приходов Кракова.
В 1949 году Кароль Войтыла в Кракове начинает работать с университетской молодёжью и медиками в приходе святого Флориана, а в 1950-ом готовит свои первые публикации. В 1951 году берет двухгодичный отпуск, чтобы подготовиться к университетским лекциям.
В 1953 году Войтыла получает степень доктора морального богословия на теологическом факультете Ягеллонского университета, после чего преподаёт в университете общественную этику. Вскоре коммунистическая власть закрывает богословский факультет, и учёбу приходится перенести в Краковскую семинарию. В это же время Каролю Войтыле предлагают преподавать в Люблинском Католическом Университете, где в конце 1956 года он возглавил кафедру этики.
Епископ, архиепископ и кардинал
В июле 1958 года по назначению Папы Пия XII он становится викарным епископом Кракова, а с сентября – епископом.
В октябре 1962 года он участвует в работе 1-й сессии Второго Ватиканского Собора как один из его самых молодых участников. В январе 1964 года во время закрытия 2-й сессии его назначают архиепископом, митрополитом Краковским. По завершению 3-й сессии Собора и на протяжении приготовления к 4-й (завершающей) сессии новый архиепископ работает над документом Schema XIII, Gaudium et Spes (О Церкви в современном мире). Во время работы сессии польские епископы опубликовали своё письмо к немецким епископам о примирении со словами: «Прощаем и просим прощения».
Одним из первых шагов архиепископа Войтылы было решение перенести икону Божьей Матери с Ченстоховы до своей епархии, где на протяжении года она выставлялась для поклонения в 120 приходах при неизменном присутствии архиепископа, которого 26 июня в 1967 г. возвели в сан кардинала.
Кардинал Войтыла активно путешествует: посещает польские общины в разных странах, собрания, евхаристийные конгрессы, поместные синоды; читает лекции, произносит речи на научных собраниях; участвует в работе правящих синодов, которые отныне происходят в Риме каждые пять лет с целью развития и внедрения декретов Второго Ватиканского Собора. Немного кардиналов приобрело столько международного опыта за такой короткий промежуток времени.
16 октября 1978 года (после смерти папы Павла VI и короткого правления папы Ивана Павла І) кардинал Кароль Юзеф Войтыла избран 264-м Папой Римским под именем Иоанна Павла ІІ.
Начало Понтификата
Впервые с 1523 года (понтификат Адриана VI) на Апостольский престол взошел не итальянец, а иностранец. Особенное значение избранию Войтылы предоставлял тот факт, что новый понтифик происходил из социалистической страны.
58-летний Папа, который был в прекрасной физической форме, сразу же зарекомендовал себя как глава Церкви, преисполненный свежих идей и новых замыслов. Вскоре стало очевидным, что он сочетает традиционный религиозный консерватизм с беспрецедентными решениями и поступками.
Когда Кароля Войтылу избрали Папой, Церковь находилась в очень тяжёлом состоянии. В XX веке состоялись огромные изменения на общественном, политическом, экономическом и технологическом уровнях. Все они зацепили и Церковь. Папа Иван XXIII, созывая II Ватиканский Собор, надеялся «осовременить» Церковь, но этот процесс оказался очень сложным и медленным.
В начале 1960-х годов появилось много новых тенденций, которые развились на протяжении 1970-х: использование и злоупотребление средствами массовой информации, материализм и потребительство, сексуальная революция и движения против прироста населения, проникновение коммунизма в политические и общественные структуры и утверждение секуляризма как господствующей идеологии развитого мира.
Иоанн Павел II, будучи Архиепископом Кракова, убедился на собственном опыте в сложности воплощения в жизнь постановлений II Ватиканского Собора.
Поэтому его понтификат был обозначен двумя определяющими чертами: большое количество опубликованных трудов и постоянные путешествия, в течение которых Святой Отец посетил с пастырским визитом почти все страны, где есть католики.
Иоанн Павел II и его курия написали столько трудов, которые по количеству и качеству равняются трудам таких великих богословов, как Святой Фома Аквинский. Самих лишь энциклик Иоанн Павел II выдал 14. К самым известным принадлежат: Redemptor hominis (1979), Dives in misericordia (1980), Laborem exercens (1981), Slavorum apostoli (1985), Dominum et vivificantem (1986), Sollicitudo rei socialis (1987).
Последние годы Понтификата
В июне в 2001 г. Иван Павел II посетил с официальным визитом Украину, где отправил мессы в Киеве и Львове, а также возглавил Божественную Литургию восточного обряда.
26-летний понтификат Иоанна Павла II стал третьим по продолжительности в истории Католической Церкви после правления Святого Петра и блаженного Пия IX. За это время понтифик совершил 250 пастырских поездок, в том числе 104 заграничные путешествия, преодолев путь, который больше чем втрое превышает расстояние от Земли до Луны.
В ходе этих вояжей он посетил 1022 города на всех континентах и провёл за пределами Ватикана в целом свыше 822 суток. Эти цифры надо рассматривать в контексте того, что первое заграничное путешествие Папы в истории церкви вообще состоялось только в середине XX века, и совершил его Павел VI. Неосуществленной мечтой Ионна Павла II так и осталась поездка в Россию.
Ещё один рекорд, установленный Папой, связан с количеством верующих и паломников, к которым он непосредственно обратился за годы своего понтификата. Только в ходе общих аудиенций у него побывало около 17 миллионов человек.
Понтифик неизменно привлекал пристальное внимание СМИ. В среднем на год в мире выходило около 200 книг, посвящённых его персоне. Особенный интерес был прикован к фигуре Иоанна Павла II в первые годы его понтификата, когда он подвергал резкой публичной критике все виды тоталитаризма и особенно часто – коммунизм.
2 апреля в 2005 г. Иоанн Павел II умер. Папа Римский отошёл в иной мир за 7 минут до вечерней молитвы, которая по ватиканскому порядку дня приходится на 22.45. Находясь в сознании, он, как утверждают люди из его ближайшего окружения, попробовал сделать прощальный жест в сторону площади Святого Петра, где ожидали десятки тысяч верных.
Иоанн Павел II является автором свыше 120 философских и богословских работ, 5 книг, последняя из которых, «Память и идентичность», вышла в свет накануне него последней госпитализации 23 февраля 2005 года. Но главным папским «бестселлером» стала книга «Переступить порог надежды» (1995), выданная почти в 20 миллионах экземпляров. Кроме того, Иоанн Павел II является автором пьес «Золотых дел мастера», «Брат нашего Бога», «Роковое известие», поэм и стихов.
Иван Павел II хорошо владел 6 языками, хотя свои обращения к верным провозглашал и на многих других.
WSPOMINAMY
W 15 rocznicę śmierci naszego Patrona przypominamy nasze gimnazjalne spacery po łagiewnickim Sanktuarium. Treści wciąż aktualne, refleksje i pamięć wspólnego spotkania i modlitwy.
"Wierzymy, że ten dzień zapamiętany zostanie przez naszych Uczniów na długo."
Michał Stolarek
Gimnazjum przy Kluczborskiej Patrona ma niezwykłego pod każdym względem. Ile by o Nim nie mówić, jak wiele czasu Mu nie poświęcić – nigdy nie będzie za wiele. W najbliższą niedzielę przypada 12. rocznica śmierci Karola Wojtyły, a że mieszkamy w mieście tak silnie naznaczonym Jego obecnością i nawet nieświadomie chadzamy ścieżkami, którymi i On chadzał, przy przepięknej pogodzie ostatniego dnia marca nawiedziliśmy Łagiewniki oraz znajdujące się nieopodal Centrum Jana Pawła II.
Trudno oprzeć się wrażeniu, że Święty czuwał nad nami i radował się naszą obecnością. Dana nam była nie tylko spokojna, słoneczna i ciepła aura, ale nade wszystko młodszym i starszym Pielgrzymom towarzyszył duch skupienia i nadzwyczajna świadomość uczestniczenia w czymś podniosłym – i nie dotyczyło to wyłącznie udziału w Mszy Świętej odprawionej w dolnym kościele Centrum w intencji Gimnazjalistów.
Papież-Polak spotkał się z nami poprzez ludzi, których dziś postawił na naszej drodze: uroczą i pełną ciepła siostrą Gracją, która pozwoliła nam zajrzeć do celi świętej siostry Faustyny Kowalskiej, gdzie opowiedziała o życiu „sekretarki Miłosierdzia Bożego”, jak nazywano siostrę Faustynę, a następnie zaprowadziła nas przed cudowny obraz Jezusa Miłosiernego i do relikwii Świętej.
Kolejnym Pośrednikiem między Żyjącymi a zmarłym Papieżem, który oprowadził nas po Centrum JPII, był ksiądz doktor Dariusz Guziak – człowiek niezwykłej erudycji, a przy tym skromny i otwarty, posiadacz niebywałej wiedzy z zakresu historii sztuki, symboliki teologicznej, historii Polski oraz życia i dzieła Karola Wojtyły. Piękno Jego opowieści i swoboda, z jaką ją dla nas snuł, nie mogły nie rodzić skojarzeń z osobą Jana Pawła II mówcy wszak świetnego i człowieka wszechstronnie wykształconego.
Trzecią osobą, której wiedza i umiejętność jej przekazania ubogaciły nas w sposób wyjątkowy i silnie związany z przeżywanym okresem Wielkiego Postu, był Przewodnik, który przedstawił naszej grupie historię Całunu Turyńskiego, a także, opierając się na badaniach naukowych, przejmująco opowiedział, jak wyglądały ostatnie godziny życia Jezusa.
Sutanna, w którą był ubrany Papież podczas zamachu 13 maja 1981 roku. Czytaj więcej ...
"Kim jest człowiek z Całunu?" - ekspozycja kopii Całunu Turyńskiego
Pielgrzymka Pierwszoklasistów i Nauczycieli Gimnazjum Nr 12 stanowi hołd oddany Patronowi Szkoły. Symbolicznym wyrazem naszej z Nim więzi było odmówienie po Mszy Świętej litanii do Jana Pawła II, a ostatni akord stanowiło złożenie przed Jego pomnikiem kwiatów i zapalenie zniczy. Wierzymy, że dzień ten zostanie przez naszych Uczniów zapamiętany na długo. Mamy też nadzieję, że w trwającym okresie wielkopostnym albo wówczas, gdy w kościołach zabrzmi radosne „Alleluja!”, Gimnazjaliści od Wojtyły zaproszą swoich Bliskich do Łagiewnik i wspólnie przeżyją tam tak niezwykłe chwile, jakie nam było dane przeżyć dzisiaj.
Organizatorzy: Bogumiła Glanowska, Ks. Grzegorz Kurzec
Fot. Michał Stolarek